Кур’єрка Ольга працює на платформу Glovo. Алгоритм Glovo диктує її умови праці, робочі години, оплату, а також ретельно відстежує якість її роботи. При цьому компанія не вважає Ольгу працівницею — ані формально, ані юридично.
Жінки постійно стикаються із газлайтингом — викривленням дійсності з боку інших не на свою користь. Проте маніпуляція дійсності, до якої вдається платформа доставки Glovo, називаючи Ольгу «користувачкою», а не «працівницею» платформи, потроху стає новою нормою сфери праці в Україні.
Як воно — бути «користувачкою-кур’єркою» платформи Glovo? Крутимо педалі вулицями Києва, щоб з’ясувати відповідь на це питання.
«Такого адреса не существует», — каже Ольга, прикриваючи екран смартфону від сонця. Перетелефоновує замовнику. «Доброго дня! Уточніть, будь ласка, куди доставити замовлення. Ви вказали номер будинку, якого не існує… Ага. Добре. Добре. Через 15 хвилин буду у вас».
Ми ведемо велосипеди поміж чергами на маршрутки, вигулькуємо з натовпу. «Вот если бы начинающий гловер принимал этот заказ, то приехал бы на место и наматывал бы круги в поисках этого дома. Адрес программа выставляет по гугл-карте, а там этот дом приписали как 21-Б вместо 21-В… Вон в ту сторону едем».
Цей день я проведу із кур’єркою Ольгою (ім’я змінено), їдучи поруч із нею на велосипеді, щоб на власній шкурі відчути, як воно — працювати на платформу Glovо і «везти тобі все».
Оля працює на Glovo в Києві вже понад рік. Поєднує фрілансерство та роботу в службі доставки: курсує вулицями Києва вдень, а вечорами займається перекладами. Оля знає англійську, має вищу освіту та алергію на цвіт акації. Вирушаючи в дорогу, вона скидає чоловікові скріншот свого маршруту доставки, щоб він знав, де її шукати, якщо з нею щось трапиться.
Початок. «Макдональдз»
Робочий день Олі починається біля «Макдональдзу». З її телефону лунає рінгтон — мелодія «Wishmaster» Nightwish. Перше замовлення прийшло. «Волшебный звук», — каже Ольга.
Всі до єдиного гловери, болтери, ракетчики в кепочках чи бейсболках. Жодного велосипедного шолому або мотошолому. Стандартний фірмовий комплект містить лише фірмовий рюкзак, тримач для навігатора та павербанк для телефону. Але і за нього гловери платять з власної кишені.
Тренд у гловерів патріотичний: у багатьох на кепках герб України. На одному з рюкзаків жовто-блакитна наклейка UA. «У нас тут много ветеранов АТО, есть парень, который воевал под Иловайском», — розповідає Оля.
Вело- чи мотошоломи гловерам не завадили б. За останні кілька років заголовки у ЗМІ рясніли повідомлення про ДТП, у яких постраждали кур’єри. Навесні у Львові позашляховик збив на смерть скутеристку Glovo.
Повз нас із Ольгою протискається хлопець у кепці, несучи перед собою помаранчевий рюкзак «Rocket». «Ракета, у тебя шея сгорела, — каже хлопцеві Оля. — У меня есть крем, хочешь поделюсь?» «Та уже поздно», — відповідає він. Його шия червона, як буряк.
«Заказ номер 367!» — вигукує співробітниця «Маку». Це наш. Разом із замовленням Ользі простягують пластиковий стаканчик з водою — у «Маці» гловерам видають склянку води безкоштовно. Так «користувач платформи — заклад громадського харчування» турбується про «користувачку-кур’єрку».
Все буде добре. Кілометр 1–20
Сьогодні 7 червня. Сонце шкварить, але на горизонті скупчуються передгрозові хмари. Оля їде крізь хуртовину тополиного пуху, ретельно оминає острівці акацій, завертаючи на вузькі дороги поміж дворами.
На Олі — синя велоджерсі, темно-сірі велошорти, темні окуляри. «Чем дальше, тем больше ценю такие вещи, как комфорт. Специальная одежда, хорошие седла, и то бываешь все натрешь в сильную жару», — каже вона. На руках у неї суцільні сенсорні перчатки, які вона практично ніколи не знімає: «Когда ты целый день на солнце, на ветру, руки очень шершавые становятся. Кожа делается грубая. А я же девочка, мне руки надо беречь».
Велосипедний ланцюг гучно дзенькає щоразу, як Оля натрапляє на лежачого поліцейського чи з’їжджає з бордюру. На велосипедній доріжці, не позначеній нічим, окрім як білим принтом «дяка меру» та зображенням Віталія Кличка, маневруємо між пішоходами. Переїжджаємо через пішохідний перехід, не злізаючи з вєліків. «Так делать нельзя, но можно. Иначе замахались бы», — каже Оля.
За перші 4 години роботи ми проїхали 20 кілометрів, а Оля заробила близько 400 гривень. Відчутно почали гудіти ноги — і навіть руки. Оля каже, всьому винувате жорстке кріплення вилки руля. От замінити б вилку — і все налагодиться.
Гловери на Бентлі. Кілометр 20–30
«Ви самі вирішуєте, який дохід отримувати» — такий слоган розміщено на офіційній сторінці Glovo.
«Ну хотелось бы больше зарабатывать. Мне часто говорят, что мол на полной ставке зарплата меньше, чем у меня. Ну ты ж не равняй с тем, что ты, допустим, повар и сидишь на кухне и чистишь огурцы и креветки. У тебя есть заказы или нет заказов — ты получаешь зарплату. А если у меня нет заказов, то я просто кручу педали, а ничего не получаю», — каже Оля.
Враховуючи затримки з боку ресторанів та час, витрачений на дорогу, вона може виконати два замовлення на годину. У минулому компанія нараховувала суттєві бонуси — одноразові щотижневі виплати понад основну оплату за доставку, — щоб заохотити кур’єрів працювати ще більш інтенсивно. Так Glovo вдалося завербувати більшу кількість працівників, зайшовши на український ринок.
Утвердившись в Україні, Glovo скоротили бонуси у кілька разів — як зазначає Оля, нинішні «челенджі» від Glovo пропонують 600 гривень тим завзятим кур’єрам, які закривають 140 замовлень за тиждень. Щоб заробити такий бонус, Олі довелося б працювати 10 годин на день безперервно, 7 днів на тиждень.
Кур’єри протестували у кількох містах України в 2019-му та 2020-му, висловлюючи невдоволення щодо зміни системи нарахування бонусів. Але в компанії їх не почули. Відтоді чимало кур’єрів покинули роботу на Glovo, але для багатьох зробити це виявилось майже неможливо. Для тисяч кур’єрів і кур’єрок їхня робота на платформу є основним заробітком, а знайти іншу роботу в часи пандемії стає дедалі складніше.
Зі слів кур’єрки, окрім бонусів, Glovo урізали основну оплату за доставку саме під час пандемії, тож доводиться докладати більше зусиль, щоб заробити ті ж кошти, які були доступні гловерам раніше.
«Если взять твои отработанные заказы, то за неделю твой заработок, тот, который без бонусов чисто на километраже, стал на 40% меньше. И это как раз случилось, когда был первый локдаун, — каже Оля. — Когда по интернету мемчики пошли, что доставщики будут в золоте, на “Бентли” кататься, а оказалось нет».
Само-мото-вело. Кілометри 30–35
Оля виконує замовлення — і відразу їде якнайшвидше назад до «Маку». І так по десять разів на день. Окрім «Маку», всього по одному замовленню ми дістали із «Пузатої хати», «Львівських круасанів», «Рошену».
У «Пузатій хаті» замовлення затримують. З десяток кур’єрів платформ Rocket, Glovo та Bolt розмістились навколо круглого столика в кутку зали.
«Вот я хотел бы, чтоб мне кинули как баскетбольный мяч заказ. Подъехал — мне в сумку закинули заказ — и уехал. И чтоб не ждать, — каже Борис, кур’єр Glovo. — Я как-то котлету с огурцом сидел ждал больше часа».
Кур’єри не отримують належну оплату за час очікування в пункті отримання замовлення. До того ж клієнти Glovo часто не усвідомлюють, що затримка замовлень відбувається здебільшого саме з провини ресторанів, і виставляють негативну оцінку кур’єру («дизлайк»), яка згодом впливає на його/її рейтинг.
Чим нижчий рейтинг, тим менше платформа розподіляє робочих годин для кур’єра і тим пізніше кур’єр може обрати для себе зручний час для виконання доставок. Своєю чергою, рейтинг можна підняти, лише пропрацювавши більше годин — так і виникає замкнене коло. Складно назвати подібний контроль за кур’єрами «самозайнятістю».
Поки замовлення готують, кур’єри перемовляються — в основному про транспорт та його ремонт. Борис показує новий агрегат, який він сам спаяв: прикрутив бензобак, куплений на prom.ua, під сидіння і створив гібрид між велосипедом і мопедом.
«Раму сам сварганил, порезал величек с маленькими колесами, бак бензиновый подцепил. Что нашел на металлоломе, с того и сварил. Само-мото-вело называется». «И что ты будешь с ним делать?» — питає Оля. «Та уже сделал, уже катаюсь».
Гловери самотужки вирішують проблеми із ремонтом своїх транспортних засобів. Будь-які несправності — відповідальність суто кур’єра, як і витрати на лікарняні або реабілітацію в разі ДТП. Більше того, страхові виплати постраждалим у ДТП «користувачам-кур’єрам» Glovo поширюються лише на безпосереднє виконання замовлення — проходження шляху від закладу до клієнта. Розбилась по дорозі назад від клієнта до Макдональдза — твої проблеми.
Пікова година. Кілометр 35–40
Помічаю, що Ольга вже півдня не користувалась туалетом. «Не люблю в этот туалет ходить. Лучше дома схожу», — зізнається про вбиральню в «Макдональдзі».
Більшість міських вбиралень Києва не працюють, а ресторани вороже ставляться до кур’єрів, які заходять у потребі. Попри те що існує постанова КМДА про вільний доступ громадян до туалетів закладів громадського харчування, ресторани часто вимагають плату за користування вбиральнею або не пропускають кур’єрів взагалі. Зі слів Олі, проблема недоступності вбиралень посилилась під час пандемії COVID-19 та локдаунів, коли ресторани були зачинені для відвідувачів.
Залишається дотерпіти до завершення пікової години. «10 минут назад начался час, который надо отработать обязательно. Тот, который типа дает рейтинга больше», — каже Ольга.
Робота з додатком Glovo нагадує гру, в якій кур’єри полюють за піковими годинами, коли оплата замовлень збільшується або навіть подвоюється. У визначені дні тижня гловери і гловерки змагаються за те, хто швидше оновить додаток, натисне на кнопку та зарезервує собі пікові години. Такий підхід до мотивації працівників називають «гейміфікацією праці», і використовують його як Glovo, так і інші платформи.
«И при этом они везде декларируют, что у них гибкий график работы. Ну он как-бы гибкий только в узком смысле, — каже Оля. — Сейчас если мне не упадет ни одного заказа за пиковый час, то завтра у меня будет ниже рейтинг. А чем выше у тебя рейтинг, тем раньше тебе откроется календарь для бронирования».
Рвуться гальма. Кілометр 40–45
Наприкінці робочого дня Оля і я здебільшого їдемо мовчки. Час плине стрімко, мозок відмовляється сприймати рутинні дії. Як ніби робочий день закінчиться швидше від того, що ми вимкнемо здатність відчувати сповна втому, нудьгу і біль.
Ми їдемо по тротуару: велодоріжки тут немає, пішоходів немає, трафік на дорозі дуже жвавий. Коли пролітаємо повз МАФ при виїзді з двору, нас ледве не збиває автомобіль. Машина гальмує буквально за кілька сантиметрів від лівої педалі Олі, я в останню секунду ухиляюсь вправо. Промчавши повз, зупиняємось, озираємось, переводимо подих. Серце вилітає з грудей.
«На самом деле этот ларек стоит с нарушениями. Близко мы были к тому, чтобы бахнуться. Все, короче, виноваты: и город, что ларек поставил, и он, что быстро ехал, и мы, что быстро ехали», — каже Оля. Після невеликої зупинки рушаємо далі, до завершення робочого часу ще година.
Передостаннє замовлення. У дев’ятиповерховій панельці не працює ліфт. Оля піднімається пішки на шостий поверх, важко карбуючи крок за кроком. Стукає у двері зазначеної в замовленні квартири. Ніхто не відповідає, ніхто не бере слухавку. Чвалаємо вниз по сходах.
На екрані Оліного мобільного з’явився таймер — зворотний відлік від 10 хвилин, ні секундою менше. Якщо клієнт не з’явиться, коли таймер покаже 0:0, замовлення можна скасувати.
«Щас может быть ситуация, что мне прилетает новый заказ, а у меня в рюкзаке еще предыдущий. И нужно все вместить. Выключиться нельзя: за то, что я выключилась в рабочее время, меня кикнут, дадут красный час и понизят рейтинг. А если щас мне прилетит новый заказ, то нужно думать, как возить два заказа, потом не перепутать, а потом вечером везти этот заказ в центр социальной помощи. Вот я наездилась за день — почему я не могу его просто съесть?» — каже Оля.
Врешті підсвічується кнопка «за бажанням ви можете скасувати замовлення».
«Ну всё, поехали, — каже Оля. — Вот прям тебе повезло сегодня. Всё, что могло случиться, — случилось. И в машину влетели, и отмена».
Бонусні години. Кілометри 45–50
Залишається 17 хвилин до кінця зміни. Якщо не пощастить, Оля виконуватиме замовлення ще годину. «За 10 минут до конца смены заказы уже не принимаются. А за 7 минут этих еще могут кинуть заказ, и тогда еще дополнительно полчаса чесать с двумя заказами в рюкзаке. А потом уже ехать завозить отказной заказ в отделение социальной помощи», — каже Оля і відмикає автоприйом замовлень.
Їдемо з Олею у районне відділення соціальної допомоги за три кілометри. «Если я не сдам заказ, то Glovo удержит всю стоимость заказа из моей зарплаты», — каже кур’єрка. У відділенні порожньо, черговий записує щось у товстому зошиті, несе зім’ятий бургер і колу в холодильник. Нам не залишається нічого, окрім як відмітити в додатку Glovo про здачу скасованого замовлення.
Ользі залишився ще фрілансерський вечір за екраном ноута, а завтра — черговий день сам на сам із містом, платформою, вибоїнами. А потім знову день. Після п’ятдесяти кілометрів велосипедної їзди полегшення не відчувається, навпаки — тисне в грудях. Ми самі на вулиці, але важко позбутись відчуття, ніби хтось за нами стежить. «Сама собі начальниця» Оля свайпає донизу по екрану мобільного, щоб оновити інформацію в додатку.
Текст написаний у рамках проєкту «Школа соціального репортажу» за підтримки Фонду ім. Рози Люксембург в Україні.