Сурогатне материнство на карантині

Під час глобальної пандемії COVID-19 Україна опинилася в центрі міжнародного скандалу, пов’язаного з сурогатним материнством. Через закриття кордонів та обмеження міжнародного авіасполучення не всі іноземні пари змогли в’їхати до або виїхати з України, щоб забрати своїх немовлят, яких народили сурогатні мами під час карантину. Відео з київського готелю, де під наглядом медсестер перебуває більш ніж півтори сотні немовлят, опубліковане клінікою Biotexcom, викликало швидку реакцію української влади. Омбудсмен з прав людини Людмила Денисова заявила, що сурогатне материнство має бути доступне виключно для громадян України, оскільки надання таких послуг іноземним громадянам може призвести до порушення прав дітей. Дитячий омбудсмен Микола Кулеба навіть назвав сурогатне материнство торгівлею дітьми та рабством. Однак вже наступного дня Денисова повідомила, що готова посприяти тим закордонним парам, які звернуться до неї, у зібранні всіх необхідних дозволів на їхній в’їзд та виїзд з України. 

На сьогодні 79 іноземних батьків вже отримали дозвіл від Міністерства закордонних справ на в’їзд до України. Однак на тлі скандальних заяв урядовців бракує глибшого розуміння ситуації. Які проблеми карантин створив для галузі допоміжних репродуктивних технологій — для сурогатних матерів, батьків, клінік та посередників — і як вони намагалися їх вирішувати? Що необхідно зробити для врегулювання галузі у майбутньому на думку тих, хто безпосередньо у неї залучені?

Сурогатні матері в умовах пандемії

Оксана була сурогатною мамою двічі і вважає це своєю основною роботою. Тим часом вона вчиться в коледжі на акушерку й виховує свого 8-річного сина сама у зйомній квартирі в Києві. Оксана з Донецької області і вперше вирішила стати сурогатною мамою заради можливості поїхати з рідного міста через військовий конфлікт на Донбасі. Іспанська пара, для якої вона виношувала близнюків, перевезла її до Києва. Після пологів Оксана залишилася жити в тій самій квартирі, яку вони для неї орендували. Згодом Оксана народила ще одну дитину для української пари, щоб нарешті придбати власну квартиру. Але зароблені в результаті гроші вона вклала у відкриття кав’ярні, яка, на жаль, «прогоріла». 

«Мало хто закінчує на першій програмі. Йдуть ще, тому що потрібні гроші. Ось і я вирішила. Іншої мотивації не існує», — каже Оксана. Таким чином, Оксана розпочала свою третю програму безпосередньо перед оголошенням карантину в Україні. Зараз вона перебуває на 9 тижні вагітності, і виношує дитину для китайської пари. Оксані змогли «підсадити» ембріони вже коли кордони були закриті, оскільки ембріони були отримані від пари заздалегідь¹У програмі сурогатного материнства використовують ооцити і сперму подружньої … Continue reading. Оксана пояснює, як нервувалася, що її «переніс» (процедура перенесення ембріонів у матку) буде скасовано: «Це була постійна напруга з моменту підготовки до самого переносу. Зранку в день переносу мене все ще “ковбасило”, що все скасують в останній момент через карантин.  Був скажений стрес. Особливо через те, що багатьом іншим дівчатам скасовували переноси».

Інша сурогатна мама, Леся, народила дитину для американської пари у квітні 2020 року, що співпало з карантином в Україні. Лесі 30 років, вона заміжня і має 10-річну дитину. Дівчина працює в магазині касиром, а її чоловік — шахтарем у маленькому містечку. Вона зацікавилася сурматеринством, бо мріяла про купівлю квартири. Її перша програма відбулася у 2017 році, коли вона народила близнюків для іншої американської пари. Гроші вона використала для придбання власної квартири, але потребувала додаткових коштів на ремонт і наважилася стати сурогатною мамою вдруге. У лютому 2020-го, на 30 тижні вагітності, їй довелося переїхати з рідного міста до столиці й жити у квартирі, яку орендувало агентство. Після пологів в одному з київських приватних пологових будинків Леся змогла повернутися додому до своєї родини. Попри закриття кордонів, генетичні батьки змогли успішно приїхати в Україну й завершити юридичну реєстрацію своєї дитини. Наразі вони досі перебувають в Україні, чекаючи, коли зможуть повернутися до Нью-Йорка зі своєю дитиною. Наталя, що працює в агентстві, через яке Леся познайомилася з «біобатьками», розповідає, що у них народилися чотири дитини під час карантину. Усіх цих дітей забрали батьки з США, які в’їхали до України через Білорусь на машині після перельоту в Мінськ.

На жаль, не всі генетичні батьки змогли приїхати в Україну. Обидві жінки згадують, що більшість їхніх знайомих серед сурогатних матерів, які народили дітей в період карантину, зараз змушені самі опікуватися цими дітьми. Деякі агентства найняли нянь, щоб піклуватися про новонароджених, або змогли їх госпіталізувати за домовленістю з пологовим будинком. У будь-якому разі, до прибуття генетичних батьків більшість сурогатних матерів повинні були залишитися в Києві — часто на квартирах, які для них орендувало агенство під час вагітності. Відповідно до законодавства України, дитина може перебувати в пологовому будинку незареєстрованою до 28 днів. Її може забрати з пологового будинку лише сурогатна матір, ім’я якої записане в медичному свідоцтві про народження, або генетичні батьки після того, як РАЦС видасть юридичне свідоцтво про народження на їхні імена. Для громадян багатьох країн завершення реєстрації дитини вимагає присутності генетичних батьків у посольстві разом із сурогатною матір’ю. 

Через усі ці обставини багато сурогатних матерів не можуть повернутися додому, щоб побачити свою родину. Ті, хто вже місяць або два виконують функції нянь, емоційно виснажені і бояться, що їм можуть не виплатити всієї компенсації. Леся розповідає мені про ситуацію своєї близької подруги Анни: «В неї зараз тяжка моральна ситуація. Вона знервована. Вона скаржиться, що вже в неї нема сил сидіти з дитиною. Вона просто сумує за своїми дітьми, яких вона давно не бачила, і дуже хоче додому». Тоді як деяким жінкам було виплачено половину компенсації й обіцяно решту після приїзду генетичних батьків, деяким ще не виплатили нічого. Більше того, не всі агентства продовжують їхні щомісячні виплати або оплачують їхню роботу нянями й оренду житла в повному обсязі.

І Оксана, і Леся вважають, що було б краще, якби сурогатні матері проживали окремо від дітей, а агентства виплатили їм компенсацію, оплатили квартиру та наняли няню для надання допомоги у догляді за немовлятами. Оксана пояснює мені: «Я б дуже злилася від необхідності так довго піклуватися про чужу дитину. Особливо якщо за це нічого не платять! Коли ви йдете у програму сурогатного материнства, ви хочете отримати свою виплату і продовжувати жити своїм життям. Я розумію, що ця ситуація є форс-мажором. Для деяких жінок це лише зайвий тягар: ти хочеш зайнятися своїми справами, придбати речі, які запланувала, повернутися до власних дітей та відіспатися, а тут ти весь час поруч з чужою дитиною, яка плаче. А деякі можуть і привязатись до дитини — як тоді її від них відривати?». 

Відповідь клінік репродуктивної медицини

Хоча в Україні є законодавство, яке регулює допоміжні репродуктивні технології (далі – ДРТ), зокрема стаття 123 Сімейного кодексу та наказ Міністерства охорони здоров’я №787, карантинні обмеження, пов’язані з коронавірусом, загострили увагу на тих практиках у цій галузі, які все ще залишаються неврегульованими. Окрема проблема полягає також і у браку механізмів контролю за виконанням законодавства і відповідальності у разі його порушення.

На думку Уляни Дорофеєвої, медичної директорки клініки Intersono у Львові (частина Medicover Fertility), однією з проблем, з якою стикнулася галузь ДРТ, був брак консолідованих дій у відповідь на карантинні заходи. Нині в Україні існують близько 59 клінік репродуктивної медицини, але вони не повідомляють статистику застосування методів ДРТ жодним органам влади. 38 з них звітують перед Українською асоціацією репродуктивної медицини (УАРМ), яка є професійним об’єднанням. Не існує також національного реєстру програм донації яйцеклітин та сурогатного материнства. У результаті неможливо чітко відповісти, скільки дітей були народжені сурогатними матерями для іноземних пар у період карантину. 

Оскільки з оголошенням карантину клініки репродуктивної медицини не отримували державних інструкцій і не досягли широкого консенсусу між собою щодо того, як діяти в нових умовах, усі вони діяли відповідно до своїх внутрішніх рішень. Декілька клінік повністю закрилися, а решта продовжували працювати, хоч і не на повну потужність. У березні УАРМ дала свої рекомендації клінікам і звернулася до МЗС, яке надало пояснення щодо того, яким чином закордонні батьки можуть в’їхати до України. Дозвіл від МЗС на приїзд іноземних пацієнтів клініки часто отримували завдяки власним зв’язкам, що забезпечували ефективну співпрацю всіх зацікавлених сторін. 

Клініка Intersono призупинила діяльність відділу ДРТ на час карантину, закінчуючи лише ті програми донації та сурогатного материнства, які були розпочаті до початку карантину. Вони знову відкрилися лише на початку травня. Їхні програми донації ооцитів для закордонних пар були завершені до кінця березня, ооцити запліднені та ембріони кріоконсервовані. Один чартерний рейс із цим біологічним матеріалом полетів до Дубліна під час карантину. Генетичні батьки змогли приїхати до всіх 10 немовлят, яких за цей час народили сурогатні матері, і більшість із них вже покинули Україну. 

Аналогічний досвід мав Владислав Свиридюк, директор клініки IVMed у Києві. Його клініка також не ініціювала жодних нових програм після закриття кордонів. Усі чотири закордонні пари, діти яких народилися в його клініці під час карантину, прибули в Україну, і дві пари вже поїхали зі своїми малюками. До прибуття батьків немовлята перебували у пологовому будинку, з яким клініка уклала договір.

Дорофеєва пояснює, що частині батьків все ж вдалося добратися до України. Одні летіли до Білорусі чи Німеччини, а далі подорожували автівкою²Кордони України із сусідніми державами залишаються відкритими для перетину на … Continue reading, інші — за допомогою чартерів (до прикладу, з Ізраїлю в Україну є щотижневі рейси). Отримати дозвіл від МЗС на прибуття в Україну та зареєструвати дітей батькам також часто допомагали посольства та консульства їхніх країн. Уляна згадує ізраїльську пару, яка за один день зареєструвала свою дитину в посольстві. Працівники посольства погодилися зустрітися з ними о сьомій ранку, щоб вони встигли на свій літак назад до Ізраїлю о першій годині дня.

Однак у випадку з сурогатним материнством клініки часто відповідають лише за медичну частину процесу, тоді як інші немедичні організаційні потреби забезпечують посередники — агентства чи навіть індивідуальні агенти. Посередники, до яких звертаються іноземні пари, підбирають для них сурогатну матір, укладають договори між парою та сурогатною матір’ю, договори з клінікою ДРТ, з клінікою, яка буде забезпечувати супровід вагітності, пологовим будинком, організовують візити пари до України та реєстрацію їхньої дитини. Тоді як усі клініки репродуктивної медицини мають ліцензію і внутрішні статути, в яких вказані їхні обов’язки, посередники часто не є офіційно зареєстрованими та не мають чітко визначеної зони відповідальності. Ситуація, що склалася у зв’язку з пандемією коронавірусу, виявила суттєві проблемні аспекти діяльності цих агентств, які не завжди були достатньо компетентні та відповідальні, щоб сприяти іноземним парам в отриманні дозволу на в’їзд до України та в реєстрації їхніх дітей. Аналогічно, брак відповідальності посередників призвів до того, що багатьом сурогатним матерям, які народили за цей час, довелося піклуватися про немовлят самотужки, часто не отримуючи гідної компенсації. Дорофеєва каже: «Якщо ці агенції існують, їх потрібно суворо регулювати, з чіткими зонами відповідальності».

Уроки карантину

Ситуація карантину в черговий раз продемонструвала, що галузь репродуктивних технологій потребує селективної присутності держави: держава повинна бути, коли це потрібно, але в інший час — уникати втручання. З одного боку, фахівці у цій сфері задоволені, що їхня активність не є чітко регламентованою і держава не втручається в неї. З іншого боку, вони часто висловлюють думку про те, щоб необхідно уточнити «правила гри» та усунути «безвідповідальних гравців», для чого необхідна більша прозорість у галузі та контроль з боку держави. Дорофеєва підкреслює: «Те, що галузь є достатньо самоорганізованою, є і перевагою, і недоліком. На нашому локальному рівні ми маємо можливість і право приймати рішення стосовно медичних алгоритмів та процесів. Ми можемо адаптувати і наслідувати міжнародні протоколи лікування безпліддя. Добре, що є ця свобода вибору і прийняття рішень, але практика показує, що не у всіх клінік пріоритети стоять на безпеці та якості. Є клініки де пріоритети на валовому доході та кількості програм. Цей аспект повинен мати певний зовнішній контроль та регулювання, але хто буде це робити?».  

Наразі не є визначеним, яка державна інстанція могла би здійснювати такі функції.  Більше того, у фахівців залишається побоювання, що втручання держави може призвести до небажаних обмежень та заборон. Дорофеєва продовжує: «Я позитивно дивлюся на ситуацію, тому що сподіваюся, що цього разу держава почне діяти. Але якими будуть ці дії? Перша реакція наших політиків — заборона, оскільки вони не розбираються в цій темі. Вони не можуть знати потреби галузі, якщо ніколи раніше з нею не співпрацювали. Тільки експерти добре знають цю сферу». 

Драматичні наслідки закриття кордонів для галузі репродуктивної медицини в Україні демонструють її глибоку залежність від необмеженої транснаціональної мобільності, зв’язків з міжнародними партнерами та пацієнтами і співпраці з місцевою владою. Більше того, надзвичайна ситуація, пов’язана з COVID-19, показала важливу роль особистих зв’язків і використання неформальних стратегій у вирішенні багатьох проблем. До браку своєчасної та конструктивної відповіді на кризу з боку держави частково призвело і те, що спільнота фахівців у сфері ДРТ не змогла діяти консолідовано. Дорофеєва стверджує: «Ми можемо сподіватися, що влада знайде правильні рішення, лише якщо самі спочатку сформулюємо проблему. В першу чергу галузь мусила об’єднатися і почати діяти спільно для прийняття якихось рішень. А потім просити державу допомогти, якщо ми бачимо, що без державних дій та співпраці посольств ми не можемо вирішити проблему. Але галузь почала об’єднуватися лише тоді, коли скандал уже відбувся. По факту, все відбувалося на рівні “я комунікую, дружу, маю відносини з тим і з тим”. Подзвонили, запитали, а як ви робите, і наслідували інших».

Іншим важливим наслідком карантину стане подальший пошук шляхів для закордонних пар використовувати послуги репродуктивних технологій в Україні без необхідності перетину кордонів. Це було в тренді до кризи, оскільки кріоконсервація ооцитів, ембріонів та сперми дозволяє парам отримувати послуги ДРТ у себе вдома, тоді як біологічні матеріали перетинають кордони замість них. Наприклад, Intersono спеціалізується на створенні та доставці кріоконсервованих донорських матеріалів до клінік ДРТ за кордоном. Усі консультації з закордонними безплідними парами також проводять віртуально. До карантину сурогатне материнство залишалось основною процедурою, яка фактично вимагала фізичної присутності пари. Хоча ембріони для сурогатної програми могли бути надіслані в Україну, для реєстрації дитини була потрібна фізична присутність генетичних батьків. Зараз, швидше за все, процедура реєстрації дитини буде спрощена і може бути здійснена без присутності пари за умови наявності нотаріальної довіреності від обох батьків. Як прогнозує директор IVMed Владислав Свиридюк: «Подорожі пацієнтів будуть зменшені, і вони будуть тяжіти до отримання лікування безпліддя по місцю проживання. Ми можемо говорити про подальший перехід в онлайн-режим із транспортуванням біологічного матеріалу до пацієнтів. Ми можемо розглядати варіант отримання сперми, запліднення ооцитів, культивування і передачі ембріонів. Тут в Україні — ембріологічний етап програми, а лікувальний — по місцю проживання»³Ембріологічний етап включає маніпуляції з біоматеріалом (запліднення ооцитів … Continue reading. 

В умовах COVID-19 сурогатні матері також бачать важливість консолідації своїх сил. Наприклад, сурогатна мати Світлана є засновником неурядової організації «Сила матерів», спрямованої на захист прав сурогатних матерів. Організація співпрацює з юристами для розповсюдження інформації про оптимальні умови договорів і небезпечні практики в програмах сурогатного материнства. Оскільки права та обов’язки сурогатних матерів та інших сторін не визначені чинним законодавством, усі умови повинні бути зазначені в договорі про сурогатне материнство. Зокрема, у контрактах повинна бути зазначена сума та умови фінальної та щомісячної компенсації, механізм її виплати, умови переїзду до Києва, якщо це передбачено, оплата житла та інших витрат, наслідки переривання вагітності не з вини сурогатної матері, можливі ризики для здоров’я сурогатної матері та компенсація за ці ризики тощо.

Однак сурогатні матері часто зазначають, що агенції не захищають їхні інтереси і не включають необхідну інформацію в договір. Деякі агентства також приховують важливу інформацію від сурогатної матері, намагаються уникати виплати їй компенсації та не надають допомогу іншими способами (житло та інші витрати, медична допомога, послуги няні тощо). Як каже адвокат Олена Бабич, яка співпрацює з «Силою матерів»: «Ми бачимо  велику кількість красивих сайтів, за якими стоїть незрозуміло хто». На її думку, необхідно запровадити юридичний механізм ліцензування посередників за певними критеріями та вимогами: «Це не може продовжуватися таким чином. У нас є держава, і вона повинна вирішити».

Хоча Бабич сподівається, що хвиля уваги до проблем сурогатного материнства призведе до залучення держави, самі сурогатні матері дуже неохоче ставляться до такої перспективи і побоюються державного втручання. Вони переконані, що навіть якщо  зможуть донести свої проблеми до влади, це призведе лише до заборони державою сурогатного материнства або застосування інших обмежень, які ще більше позбавлять сурогатних матерів прав. Натомість вони вважають, що єдиний спосіб покращити ситуацію — це навчити майбутніх сурогатних матерів вибирати хороші умови контрактів та сумлінні агентства/клініки. Сурогатна мати Оксана мені пояснює: «Найкраще, що може зробити держава, — це не сунути сюди ніс. Зміни на краще відбудуться лише в тому випадку, якщо сурогатні матері самі ввімкнуть голову, проаналізують, що вони підписують, і виберуть лише ті агентства та клініки, які мають хороші умови та гарне ставлення. Якщо сурогатна мати зробить правильний вибір, недобросовісні посередники, які брешуть і залучають вас до незаконних програм, зникнуть самі через брак клієнтів. Тож ключовою є свідомість та поінформованість сурогатної матері. Але якщо втрутиться держава, нічого доброго з цього не вийде. Зараз вже циркулює новина, що держава змусить нас платити податки. Я вже підписала контракт, у якому не було вказано жодних сум компенсацій, оскільки агентство боїться, що їм доведеться робити відрахування».

Подальші кроки до регуляції галузі

Тоді як суспільна дискусія точиться переважно довкола заборони комерційного сурогатного материнства для іноземних громадян як форми торгівлі дітьми та експлуатації українських жінок, самі учасники цієї діяльності на прикладі тих проблем, що виникли на карантині, переконалися в необхідності більш детального регулювання сфери. Таке регулювання захищало б права сурогатних матерів та донорів ооцитів, безплідних пар, які застосовують ці послуги, та дітей, народжених у результаті. Важливим удосконаленням було б забезпечити прозорість діяльності всіх залучених сторін і чітко вказати їхні права та обов’язки. Зокрема, це може включати ліцензування посередників, збір статистичних даних щодо безпліддя та його лікування методами ДРТ, створення національних реєстрів сурогатних матерів та донорів ооцитів, а також вдосконалення процедур реєстрації дітей, народжених сурогатними матерями. Для моніторингу та контролю за імплементацією регуляцій ДРТ необхідне створення спеціального комітету в МОЗ або іншого уповноваженого органу. Також необхідне затвердження окремих ліцензійних умов надання послуг ДРТ, оскільки попри стрімкий розвиток цієї галузі, клініки репродуктивної медицини в Україні досі ліцензуються як заклади, що надають медичні послуги з акушерства та гінекології.

Посилена увага до сурогатного материнства у зв’язку зі скандалом, можливо, призведе до ухвалення окремого закону про застосування ДРТ. В умовах браку широкого консенсусу серед медичних фахівців та юристів уже існує кілька проєктів цього закону, внесених на розгляд парламенту раніше. Навіть якщо один із них врешті буде затверджений, наразі не зрозуміло, наскільки всеохопну регуляцію він передбачатиме, чи враховуватиме інтереси всіх зацікавлених сторін і чи захищатиме передусім права самих сурогатних мам. 15 травня у Верховній Раді також було зареєстровано законопроєкт № 3488 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань застосування допоміжних репродуктивних технологій», яким передбачено кримінальну та адміністративну відповідальність за порушення законодавства у сфері ДРТ. Зараз законопроєкт перебуває на розгляді у профільному комітеті. 

Головне фото: Юліана Паранько

Текст опублікований у рамках журналістського проєкту Liquid Labour. Проєкт реалізовано за підтримки Фонду ім. Рози Люксембург в Україні.

Читати більше:

Донація яйцеклітин в Україні: умови, зловживання та небезпеки

Репродуктивна праця, що приховується за дискурсом альтруїзму: донація яйцеклітин та сурогатне материнство

Франція: лесбійські пари отримають доступ до допоміжних репродуктивних технологій