Коли говорять про права людини, то зазвичай мають на увазі свободу слова, пересування, свободу мирних зібрань або недискримінацію тих чи інших вразливих груп. Але в цей перелік часто не потрапляє одне з фундаментальних прав людини, закріплене в Загальній декларації прав людини, — право на гідну зарплату.
«Кожен працівник має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне життя людини та її сім’ї і в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення», — йдеться у пункті 3 статті 23 цього документа. Не важко здогадатися, що в Україні, де мінімальна заробітна плата становить 4173 гривні, а середня зарплата — 267 доларів, це право переважно порушують. Але якою ж має бути мінімальна гідна зарплата в Україні, враховуючи українські ціни, щоб фундаментальні права людини були дотримані? На це питання дає відповідь нове дослідження «Умови та оплата праці в українській експортно-орієнтованій швейній індустріїї».
Яка ж зарплата є гідною і як її вдалося порахувати — про це «Політичній критиці» детально розповіла співаторка дослідження, соціологиня Оксана Дутчак.
Як і авторки проекту, ми сподіваємося, що отримана цифра може стати орієнтиром для тих, хто домагається гідної оплати праці та відстоює права найманих робітників.
Минулого року ви вже опублікували дослідження, що також стосувалося швачок, які шиють одяг для західних брендів1Про результати цього дослідження читайте інтерв’ю з Оксаною Дутчак «Українська … Continue reading. Скажи, будь ласка, чим це нове дослідження відрізняється від попереднього?
У сімнадцятому році ми робили загальний зріз, намагалися розібратися, що відбувається у цій сфері, які умови й оплата праці. Але при цьому ми також намагалися оцінити необхідний рівень зарплати. Тоді ми просто питали швачок, скільки їм та їхнім сім’ям потрібно в місяць на певні статті витрат, а потім певним чином це враховували. У 2018 ми більше націлилися на глибинні інтерв’ю, щоб детально розпитати про те, як вони живуть у таких умовах, з такою низькою платнею та довгими понаднормовими. Це були довші, детальніші інтерв’ю, по кілька разів з однією людиною. При цьому в серпні ми провели ще одне дослідження за методологією кампанії «За чистий одяг» (Clean Clothes Campaign) для обрахунку мінімальної гідної зарплати, в якому використали більш об’єктивну методологію.
Фактично, ми попросили десятьох жінок, які працюють на фабриках у сільській місцевості, та десятьох жінок на фабриках у містах допомогти нам порахувати вартість продуктового кошика, який потребує їхня сім’я на місяць. Ми дали їм таблицю з певним набором продуктів, у яку вони протягом місяця вносили ціни на продукти у тих місцях, де вони їх зазвичай купують. На основі цих даних ми змогли обрахувати вартість їхнього продуктового кошика, а вже потім, зробивши інші обрахунки, визначили загальну мінімальну гідну зарплату, якої вистачало б їм та їхнім сім’ям на їжу та інші базові потреби.
У вашому першому дослідженні ви також оцінювали необхідну зарплату з суб’єктивної точки зору швачок. Як відрізняється те, як вони самі оцінюють власний добробут, від результатів, які ви отримали зараз?
Треба розуміти, що навіть тоді ми робили певні обрахунки. Ми їм запропонували статті витрат: харчування, транспорт, медична допомога, житло, розваги, відпочинок, заощадження. Але в результаті стикнулися з проблемою, що жінки не могли назвати необхідну суму місячних витрат, наприклад, на освітньо-культурні заходи. На те, щоб хоча б раз на місяць сходити в кінотеатр чи з сім’єю посидіти в кафе. Також вони не могли порахувати, скільки їм потрібно на відпочинок, щоб, скажімо, раз на рік з’їздити на Чорне море. Їм важко було говорити про суму заощаджень, тому що ці речі для багатьох із них зазвичай недоступні. Не для всіх, звісно, але для більшості. Відповідно, вони не знали, скільки коштує новий одяг чи нове взуття.
А як узагалі виглядала структура витрат, про яку опитані швачки все-таки могли говорити?
Вони, звичайно, могли говорити про їжу. Але при цьому деякі називали ну дуже вже малі суми, бо вони орієнтувалися не на ті витрати, які мали би бути, а на ті, які в них є. А їм зазвичай доводиться заощаджувати на всьому, починаючи з їжі, і з цим була величезна проблема. Але на такі речі, як оплата комунальних послуг, харчування, вони приблизно могли назвати хоча б якісь цифри. Проблеми виникали уже на пунктах «відпочинок», «розваги», «відпустка», «заощадження» чи «одяг». Частина людей не купують новий одяг. Відповідно, якби ми просто взяли цю «сиру» суму, яку вони назвали, то сума мінімальної гідної зарплати теж була б суттєво недооцінена.
І яка сума у вас тоді виходила?
Сира сума виходила десь 9000 гривень, але це за умови, що велика частина людей відмовилися чи просто не могли назвати суму витрат. Ми намагалися їх якось м’яко підштовхувати, казали: «Ви все-таки подумайте, може, якби…», але частина все одно не могла назвати ці суми, і доводилося робити перерахунок. У результаті ми вирахували певні середні величини для тих, хто зміг назвати ці статті витрат, і вийшли на 13 803 гривні.
Які були реальні заробітки у цих людей?
А реальні заробітки у них були трошки більші за мінімальну зарплату, тобто, якщо я правильно пригадую, трохи більше 3 тисяч гривень.
Це середня місячна зарплата?
Середня зарплата для тих, кого ми опитали. Там, звісно, були люди, які могли отримувати 6-7 тисяч, але були й ті, які з тих чи інших причин могли не отримувати навіть мінімальну зарплату2За даними Мінфіну, з 1 січня до 31 лютого 2018 року мінімальна заробітна плата в … Continue reading. Наприклад, якщо фабрика порушувала законодасвство. У середньому, більшість отримували десь 4 тисячі — і, відповідно, середня цифра вийшла трохи більшою за мінімальну.
Тоді що ви порахували цього разу? І яким чином вам вдалося визначити мінімальну гідну заробітну плату? Хіба це не суб’єктивна категорія?
По суті, швачки за нашим проханням записували ціни на продукти. Потім з цього великого списку продуктів, які традиційно їдять в Україні, ми змоделювали певний споживчий кошик на один день. Такий, щоб людина була забезпечена необхідною кількістю калорій, і щоб цей кошик відповідав рекомендаціям Всесвітньої організації охорони здоров’я. Адже якщо дивитися, наприклад, на споживчий кошик, який пропонує наша держава, там кількість цукру в кілька разів більша, ніж рекомендовано ВООЗ. Це, звісно, класно, цукор — відносно дешеве джерело калорій, але їсти багато цукру шкідливо. За рахунок великої кількості дешевого цукру та низки інших подібних продуктів, які кладуть у цей споживчий кошик, він може бути трошки дешевший для влади, яка таким чином може виправдати свої низькі соціальні стандарти.
Ми ж змоделювали цей денний кошик, дотримуючись рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров’я. Маючи середні ціни на продукти, ми порахували його середню вартість для однієї людини, щоб забезпечити нормальне харчування. А далі ми просто взяли дані державної служби статистики за 2017 рік — найсвіжіші, які були на той момент, — про частку витрат на продукти харчування в грошових витратах. Там вона становила 46,3%. Маючи цю частку, ми змогли порахувати, скільки ж має бути 100% — тобто на основі цього споживчого кошика ми визначили, якими мають бути непродуктові витрати.
Виходить, ви не питали, скільки люди витрачають поза продуктовими витратами? Вони не заповнювали таблицю, скільки вони, скажімо, витрачають на одяг? Ви взяли державну статистику?
Так, ми взяли державну статистику. І насправді, такий шлях робить цифру мінімальної гідної платні навіть дещо меншою, ніж вона мала би бути. Україна зараз перебуває у стані бідності — відповідно, люди велику частку грошей витрачають на їжу. Насправді, 46% на їжу — це дуже багато. Якби у людей було більше грошей, вони б більше витрачали їх на якісь інші речі, і цей відсоток був би значно менший. Відповідно, наші цифри вийшли дещо недооціненими, але ми хотіли оперувати офіційними даними.
У ці 54% входить не лише одяг, а й усі інші послуги?
Так, скоріше за все за винятком витрат на оренду житла. Власне, чому ще ця цифра недооцінена — тому що в Україні така структура ринку житла, що більшість людей усе-таки живуть у власних помешканнях. Відповідно, за винятками великих міст, люди переважно мають власні помешкання, і витрати на оренду в середньому по країні низькі.
Якщо у розрахунки додати витрати на оренду, то, я думаю, картина була би трохи іншою, а відсоток витрат на їжу був би менший. Але зазвичай люди не можуть собі дозволити оренду й лишаються жити у своїх помешканнях.
Давай перейдемо до ключового питання: виходячи з вашого дослідження, якою ж має бути мінімальна гідна заробітна плата?
До цього я ще хотіла б наголосити на одному важливому моменті: оскільки мінімальна гідна заробітна плата базується на принципі прав людини, її має вистачати на потреби всієї сім’ї, а не однієї людини. За методикою кампанії «За чистий одяг» під сім’єю мають на увазі три споживчі одиниці. Одна споживча одиниця — це або одна доросла людина, або дві дитини. Ми маємо враховувати витрати сім’ї в цілому, а не однієї людини, адже згідно з підходом до прав людини, людина має право мати або не мати дітей, вона може утримувати недієздатних членів сім’ї чи старших батьків, які вже не працюють. Тому й застосовується сімейний підхід.
Цифра, яку ми отримали в результаті, після відрахування податків станом на грудень 2018 року — це 15 777 гривень. До відрахування податків це 19 599. Тобто для того, щоб людям вистачало на мінімальний гідний рівень життя для них і їхньої сім’ї, вони фактично мають отримувати 20 тисяч.
Ви ж розумієте, що для більшості громадян України ці цифри звучать абсолютно фантастично. Чи реально виплачувати такі зарплати у сфері, яку ви досліджуєте, враховуючи те, що за вашими ж даними швачки отримували 3–5 тисяч?
Ця цифра є тим, що називається benchmark, орієнтовна величина. Вона вказує на те, яку зарплату — незалежно від усіх інших факторів, таких як спроможності державного бюджету, підприємства тощо — має отримувати людина, щоб її соціально-економічні права не були порушені. У будь-якому разі, це орієнтир.
У швейній промисловості, яку ми досліджуємо, нюанс полягає в тому, що тоді як швачки отримують мізерну зарплату, компанії мають величезні прибутки. В цій промисловості, якби розподіл грошей всередині глобальних ланцюгів постачання був більш справедливим, то були би гроші на те, щоб суттєво підняти зарплати. До цього рівня чи близько до цього рівня — це уже третє питання. Ресурси для того, щоб підняти зарплату, є. Питання в іншому: звісно, бренди не хочуть цього робити.
У цій галузі ресурси є, але ми хочемо наголосити на тому, що ця мінімальна гідна зарплата, ця цифра, стосується не лише швейної галузі. Хоча ми рахували її на основі швейної галузі, адже діяли в рамках такого проекту, але вона, в принципі, вказує на мінімальну гідну платню в Україні загалом станом на грудень 2018 року. Вона стосується всіх, хто працює і отримує зарплату.
Йдеться і про комерційну, і про бюджетну сфери?
Йдеться про те, яка зарплата має бути у людини, щоб її права не були порушені. Щоб вона могла забезпечити собі, своїй сім’ї, своїм дітям, якщо вони в неї або в нього є, мінімальний гідний рівень життя.
Чому ще про це важливо говорити в контексті України — це тому, що ми всі знаємо про проблему з потоком трудових мігрантів. Країна втрачає людський ресурс, втрачає потенціал, вона втрачає багато молодих людей, які виїжджають за кордон. Зокрема, на швейних підприємствах багато говорили саме про хронічний брак кадрів, тому що люди не хочуть іти працювати на таку низьку зарплату, особливо молодь. Вони краще поїдуть за кордон, де отримуватимуть значно більше. Таким чином, ми наголошуємо на тому, що без намагання наблизити зарплату до цієї цифри міграційні процеси не стабілізуються. Люди хочуть гідно жити чи хоча б наблизитися до якогось гідного рівня життя, тому вони будуть шукати шляхи, як цього добитися — в країні чи поза її межами.
На твою думку, як цього можна добитися? Адже від тієї точки, де ми перебуваємо зараз, до тієї, яку ви пропонуєте, відстань досить велика. Як можна хоча б наблизитися до неї?
По-перше, що в будь якому разі треба робити — це піднімати мінімальну зарплату. Мене свого часу просто вразило, що в Україні є фактичний прожитковий мінімум, який рахує Міністерство соціальної політики з 2015 року, і є мінімальна зарплата. І чотири роки мінімальна зарплата жодного разу не сягнула рівня фактично прожиткового мінімуму на одну людину. Тобто влада, по суті, визнає, що цієї зарплати недостатньо для базового фізичного виживання однієї людини. Тому, звісно, треба піднімати мінімальну зарплату, і в цьому величезна роль профспілок. Ми розглядали це дослідження як певний інструмент, який можуть використати профспілки для колективних переговорів із роботодавцем і державою, щоб вказувати, наскільки неадекватним нині є забезпечення мінімальної зарплати і зарплата на підприємствах. Фактично, майже всюди. І, власне, я думаю, що без тиску знизу ніякого суттєвого прогресу найближчим часом не може бути. Але до цього додається ще дуже багато факторів. Зокрема, загальна державна політика. Яким шляхом рухатиметься держава і на які сектори вона робить ставку, як вона розглядає експортоорієнтований шлях розвитку. Особисто для мене він багато в чому є проблемним, особливо якщо йдеться про сировинний експорт чи експорт напівфабрикатів.
Тобто тепер результати вашого дослідження можуть бути певним орієнтиром для профспілок і людей, які будуть добиватися покращення в оплаті праці у будь-якій сфері?
Сподіваюся, що вони будуть використані саме таким чином. Мене завжди надихають прецеденти, коли люди вимагають ще більшої платні. Є ж приклад Кривого Рогу, де вже другий рік ідеться про те, щоб підняти зарплату хоча б до докризового рівня, тобто до 1000 євро. А це набагато більше, ніж ми пропонуємо, адже люди працюють у важкій промисловості, пов’язаній із купою ризиків та негативним впливом на здоров’я. Такі приклади показують, що цей процес іде, і цю цифру цілком можна використовувати.
Але хочу ще раз наголосити, що це мінімальна гідна зарплата. Тобто ні в якому разі не йдеться про те, що вимоги профспілок мусять обмежуватися цим рівнем. Ні, звичайно, це просто зарплата, необхідна для дотримання мінімального рівня прав людини. А все, що зверху, — звісно, за це варто боротися, і ми маємо приклади, коли в Україні це відбувається.
Ілюстрації з дослідження «Умови та оплата праці в українській експортно-орієнтованій швейній індустріїї». Авторка: Ірина Стасюк.
Читайте також:
Примітки
| ↑1 | Про результати цього дослідження читайте інтерв’ю з Оксаною Дутчак «Українська держава субсидує працівників, котрі виконують замовлення для великих брендів» та статтю Анни Оксютович про дозвілля швачок (а точніше, його брак) — «То робилося вночі». |
|---|---|
| ↑2 | За даними Мінфіну, з 1 січня до 31 лютого 2018 року мінімальна заробітна плата в Україні становила 3723 гривень. З 1 січня 2019 року вона зросла до 4173 гривень. |